Ось дія перша, вже балет на сцені,
І диригент задержав подих свій,
Актори перемогу зжали в жмені,
Зробивши перший крок на зустріч мрій.
Ось героїня головна з’явилася у залі,
Глядач впізнав найкращу від усіх,
І знов правдиво грала ролі вдалі,
І усміхалась щиро –це ж не збіг.
У залі шепіт був: «Вона щаслива,
Я чув у неї син і чоловік»,
Другий сказав «Ти глянь, яка красива,
І не одного зачарує, він вже звик».
Та грала і в житті вона й на сцені,
І окрилявши поглядом своїм,
Був флірт та зовсім незбагненний,
Було усе, що звалося чужим.
У неї на обличчі були сльози,
Та лиш тоді, коли була вона одна,
І не здогадувавсь ніхто про ці загрози,
Перед всіма всміхалась лиш завжди вона.
Та важко їй було, найкращій в світі,
Найбажанішій жінці на землі,
Що грала безліч дій тільки без квітів,
Без усмішки, без щастя, в самоті.
Чи довго вдасться вижити актрисі,
У гримі вічнім сильної стіни,
Там зачаїлася біда у темнім лісі,
І рушить те, що муляри звели.
Зніми ж ту краску, що лице так мучить,
І лиш у залі грай і бережи,
Ту усмішку, що загадковіша за кручі,
А поза сценою всміхайсь, люби, живи!!!
ID:
340550
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.05.2012 12:35:29
© дата внесення змiн: 29.05.2012 12:35:29
автор: Xmarunka
Вкажіть причину вашої скарги
|
