Я розкладаюсь на маленькі клапті,
спливаю гноєм в затісній труні.
Зотліло моє чорне з шовку плаття,
запали очі в темній голові.
Повільно відпадає мертва шкіра
оголюючи жовтизну кісток.
Наповнюється фосфором могила,
відпав назавжди щелепи шматок.
Могильних хробаків десятки сотень
вовтузяться у череві моїм,
комахи й павуки земних безодень
розбудували в черепі для себе дім.
Пройдуть роки, і лиш плита гранітна
стирчатиме з землі, похмура й непривітна.
