Споконвічний анекдот
Про граблі в освіті
Актуальність не втрачає
Й в мому лихолітті.
Молодик, ще жовторотик,
Але гонор має,
Бачить таткові граблі
І не угадає:
Що оце воно за прилад
І що за система?
Певно річ якась космічна,
Чи антенна клема?
Відірвався від смартфону,
З вух ізняв заглушки,
Й витріщився на граблі...
Мислить самотужки:
А чи то маніпулятор,
Зброя Робокопа?
Може пірсинг для слона -
Made in Европа?
А коли все ж наступив...
В лобик гігонулось:
Кайф спіймав - іскру нірвани
Й пам'ять повернулась!
Як би там не розвивались
Цифрові програми,
А граблі таки зостались
На завжди граблями.
Бо граблі - машина часу
Попри всі формати,
Діє, щоб коріння рідне
Не позабувати.
Щоб уся рідня і мова
З ними пригадалась...
Безперечно, що освіта
З граблів починалась!
Вся нудота, яка з себе
Цвіт воображає,
Думає, що все на світі
Достеменно знає.
Як собі не наголошуй:
Чи "собі-і", чи "со-обі",
А "граблі-і" чи "гра-аблі" вріжуть
Вченому по лобі!
А вже так, кому прийшлося
Гра-аблями угрітись,
Треба ще й граблі-і підставить,
Най геть просвітитись...
2013
