Там де загублені всі стежки
І здається немає нічого
За що варто жити і вмерти
Де душа роздягнена до півподиху
Й так близько до себе
Що й немає вже місця
Щоб мріяти
Там де так голосно
Що навіть тиша
Стискає легені у серці
Що аж плачуть виттям вовчим
Й через усміхненні зуби
Де не де прокрадаються
Їх сльози
Солоні мов морськи коники
Там де немає вже сил
Навіть впасти на землю
Прозору ніби мільйони дзеркал
З очима що пристально
Вдивляються в мене
Кажуть що десь саме там
З тих мільйонів самотностей
Тихо проростає
Моя маленька віра
