Гідні справи марно не зів’януть.
Кожен на заслужене діжде.
Лавр засохне враз, як хміль пройде.
Хтось залишить слід на добру пам’ять,
хтось наслідить, ближніх потиранить
і безслідно в душах пропаде.
***
З вождів комуністичного корита
він самий мудрий. Всіх перехитрив
наш, ще живий, партійний лис Микита,
що Україну вільною зробив.
І вільною, і бідною, панове,
Згадайте інженерів, вчителів,
яким на ринку відбирало мову,
де кожен з них від сорому горів.
І залишилась в пам’яті «кравчучка»,
тепер «нетачка» – бо усе не так,
і обікрали нас тоді до ручки,
і до сих пір у головах бардак.
***
Він з тих, кому про стрижене говориш,
а він тобі про голене веде.
На поприщі майданному – нувориш,
яких уже й не знайдеться ніде.
По своєму щасливий і нещасний,
не знав і сам, куди тягнув свій віз.
– У цій країні – я самодостатній, –
його єдине кредо і девіз.
Таку натуру мав – занадто синю,
щоб розцвіла жовтогаряча кров.
Ми вибрали для нього Україну.
Але – як Бульба вбив живого сина,
так він у нас – і віру і любов.
Мюнхгаузен – умів поговорити,
як можна покататись на ядрі.
Та як же можна Господу служити,
а присягати на дереворити
мамоні й чорту – «ангелу зорі»?
Отак і докотився до ізгоя.
Її злякався, тезку підсадив.
Народне зберігаючи, присвоїв
і стільки для майбутнього накоїв,
що краще, хай би бджіл своїх дражнив.
***
Єдиний лицар у мужицькій зграї,
що носить шаблю, а не портмоне.
І поки тою шаблею махає,
то звуть її останнім самураєм,
який себе в могилу зажене.
Остання з королев бензоколонки,
що мафії брудній утерла ніс.
І Паша не вилазить з ополонки,
і прокурори бігали без толку,
і ось вона – на світі третя міс.
Та не дійшла. Відгавкали собаки
прем’єрське крісло за один квартал.
Не встигла відібрати у клоаки
потрібний Україні капітал.
Та є надія. Ми таки не горді.
Нехай у президенти йдуть жінки..
Хай судять по очах, а не по морді.
Бо «ще не вмерла...», ще живе таки.
***
На старті Україну приморозив,
бо розумів бідовий бригадир,
яка в свободі криється загроза,
що справжня конституція – не проза,
що в справді вільній – він не командир.
Щось тасував для України-неньки.
Не мав козирних – то ходив з тузів,
смикнув Гонгадзе, вдарив Мельниченком.
Він клеїв дурнів навіть з москалів.
Отак і йшов, тримаючи ломаку,
щоб гальмувати, поки їде віз,
в якому сів на сіні, як собака.
Не добереш в тих знаках Зодіаку:
чи то поет, чи то полковник Ніс.
Не гріє спогад про часи минулі,
коли майдан посади дарував.
Комусь – портфель, а людям, – рулі-рулі,
ось, нате вам, це фіги, а не дулі,
бо я народ від кризи рятував.
Не докучає грітись в попелищі.
З народом! Щось віщає по ТіВі.
Що не кажіть, а все одно це вище,
ніж головою бовтатись в Ставищі,
а серцем прописатись у Москві.
ID:
455947
Рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата надходження: 22.10.2013 15:02:11
© дата внесення змiн: 29.12.2013 23:09:30
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
