Так, вони існують, так само як люди навколо нас. Чому 18? На сьогодні, це останній пункт мого списку. №1: розчарування у тому, що ти робиш. Не вірте, коли Вам кажуть, що все у ваших руках. Насправді, є маса речей і людей, від який ми залежимо. Хотілося б бути вільним, але є така неприємна штука, яку люблять називати «обов’язком». Не думайте, свобода - це не абсолютна вседозволеність. Це тоді, коли твої принципи тобі не заважають. На жаль, на цьому етапі розчарування № 1 не закінчується. Під вечір розцвітає велика сіра квітка відрази до того, що тебе оточує. Запам’ятайте, відшліфований автоматизм Вашої діяльності – це не завжди блискуча майстерність. Найчастіше, автоматизм означає те, що Ви не можете встати і піти, Ваше «блискуче» виховання змушує виконувати і далі те, що так не подобається. Не засмучуйтесь, якщо ці слова про Вас. З іншого боку Ви геній, який зумів пристосуватись і не створив конфлікт між своїми бажаннями і суспільством.
Розчарування №2: розчарування в людях. Це усвідомлення того, що світ не є суцільним пазлом, а якби і був ним, то загальна картина вийшла б такою страшною, що не хочеться нічого і складати до купи…….
Розчарування №3: розчарування в реальності. Таке собі прозріння. Хто-зна, потрібне воно, чи ні. Дехто все життя проживає, так і не відчувши це. Щасливі люди, що тут скажеш……
Розчарування №4: розчарування в собі. Це найцікавіше. Після цього, решта стає не важливою. Шкода, що воно аж четверте, а не перше… Що ж, так влаштована людина, спочатку хочеться розчаровуватись в будь-чому, але не в собі. Ні, це не гордість. Це те, що до кінця не дає опустити руки, адже, поки віриш в себе, в правильність своїх дій, - на решту просто начхати. Найстрашніше – це відчути себе за бортом, за межею свого звичного життя. Куди потім?
Час покаже, я хочу в це вірити, я хочу, щоб в це вірив кожен, кому це знайомо. Я не знаю, чому всі так бояться розчарувань. Не думайте, я не втягнулась в цей процес. Розчарування – це просто пасивна поразка, яку можна приховати від чужих очей. Без цього не можна. Якщо Ви любите думати, і ця хвороба у Вас хронічна, це Вас не вб’є. Ви обов’язково придумаєте вихід, або, хоча б зробите потрібні висновки.
мені скоро буде 28. доречі, ми, швидше за все, ніколи не побачимо рівноваги. для цього треба зібрати всі пазли. просто не вистачить часу. люди надто захоплені буденністю і самовідтворенням.
Руслана Лукаш відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я не погоджуся з другим пунктом. ми бачимо лише кілька окремих пазлів. нікому ще не вдавалося скласти повну картину. ми вважаємо світ несправедливим лише тому, що не осягнули його повністю. насправді ж, світ знаходиться в рівновазі. і, склавши цілу картину, ми б побачили Абсолютну Досконалість.
а взагалі, мудрі речі пишете. скільки вам років? хто ви за соціотипом?
Руслана Лукаш відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
зламаю систему, зізнаюсь про вік... Мені 20 років. Про світ Ви праві. Але ж я лише на якомусь етапі його пізнання, тому його рівновагу не дуже бачу.....
