Чудово пам’ятаю день той сірий,
Похмурий, на стіні годинник вибивав
Хвилини зустрічі, на фото дикі звірі,
І ліжко із пастельних покривал.
Прийшла до тебе, як завжди, спокійна,
Лишила за дверима все – я знов нова.
«А запальничка є?» - «Моя, ти знаєш, ненадійна.»
Ти взяв свою з порожнього стільця.
Ти відчинив повільно величезні вікна,
Так вулиця забрала цигарковий дим,
Наповнилась кімната вуличним повітрям,
Чужими голосами, запахом машин.
А я була ось тут, ти знаєш, де дзеркала,
Дивилась мовчки на холодний силует,
Все як завжди і я нічого не чекала,
Та в пам'ять врізався ось цей момент.
Тоді побачила так чітко і так точно
Не те, що ми придумали, а справжніх нас,
Що я – не та, хто може бути збоку,
Тобі самому краще й не потрібен шанс.
А ти усе палив, як довго – я не знаю,
Уже сигару вдихнув не одну.
У тебе для мене нічого немає,
Крім поцілунка зі смаком тютюну.
