Зима. Завії. Холоди.
Камін потріскує поліном.
А за вікном цвітуть сади
Предивним морем білопінним.
Струмує світло з-за вікна,
Лягає усміхом на лиця –
І тягне бігти ширина –
Туди, де грудень веселиться.
Туди, де вічність до весни,
Але усюди в’ються мухи –
Коли свій килим чарівний
Збиває пані завірюха.
Трясе подушку снігову
На ковдру бархатну пухову.
І, не присівши, на нову
Міняє постіль знову й знову.
Удень, вночі шукає, де
Ретельно вимести подвір’я.
І так старається, мете,
Що аж на вії ліпить пір’я.
То несподівано бере
І для кущів мудрує кіски,
Чи з сонних чорнених дерев
Біленькі зліплює берізки.
Таццяна Дзям'янава
Зіма. Завеі. Халады
Зіма. Завеі. Халады.
Камін патрэсквае паленнем.
А за акном цвітуць сады
Дзівосным морам белапенным.
Святло струменіцца з-за штор,
Кладзецца ўсмешкаю на твары –
І цягне бегчы на прастор –
Туды, дзе снежань гаспадарыць.
Туды, дзе вечнасць да вясны,
Але паўсюль уюцца мухі –
Калі пярыны-дываны
Ўзбівае пані завіруха.
Падушкі снежныя трасе
Над пышнай коўдраю пуховай.
І, не прысеўшы, пакрысе
Мяняе посцілкі нанова.
І ўдзень, і ўноч шукае, дзе
Зрабіць чарговую прыборку.
І так шчыруе, так мяце,
Што аж на вейкі лепіць пёркі.
І ўсё імкнецца неспадзеў
Кусточкам вымудрыць прычоскі
І з учарнелых сонных дрэў
Стварыць бялюткія бярозкі.