Не хочу думати над твоїми словами.
Я краще крок-за-кроком піду в забуття.
Немов зміїним ядом-своїми думкам,
Травлю себе,вкорочую життя....
Даю собі вже в сотий раз питання:
Чому?Навіщо?Як нам далі буть?
В нівець зведемо наші починання,
І далі будем жити "як-небудь"...
Ми згубимо вогонь,що так палає,
Погасне він під краплями дощу...
Хоча проблеми як такої-і не має...
Та з цього приводу я краще помовчу...
Бо якось тосконо так в середині у мене,
Неначе щось живе потроху помира...
Оте звіря,таке кохане і шалене
Цей світ прагматики по-троху залиша...
