Та й вже,
як то сказав Бубела.
Пірнасті комунарики летять,
дудукаючи в труби тарантелу,
і тільки залишається чекать
гірких подій останнє
розгортання,
яке відоме нам заздалегідь.
Зоря у небі спалахне й розтане
зоря дрібна розтане та мигне
і згасне, мов піщина в колбі.
немов піщина жалюгідна.
Та за мить,
усе що досі міниться й болить
не буде більше та піде до Пана,
безвидну землю залишивши на воді
без кола рятівного.
На дорогу
нам хочеться, далеку, як і решта,
аби кінець -
кукУ мені нарешті -
і видиво криваве Курукшетри.
Такий собі позаторішній герць.
Таке-бо вештання чуже межи століть
не те що вдягнене, але не зовсім голе -
якщо є мить,
тоді питаю - де ж ти? -
де на землі влягає льодовий
щит із прорубаним хрестом –
мов океаном -
і плеще
у безодню водохрещі,
і тільки серце висне на краю.
=================
- "А-а, комунарик... Та й вже!" - сказав у кіно пан Бубела на команду застрелити насмерть.
- тарантела то чортячий танець, коли несамовито смикаються укушені павуком.
- Зоря. То знову-таки нав"язлива Зоря Полин з апокаліпсу.
- Курукшетра - то є індійський варіант апокаліпсу, коли половина людства загинула в бою.
