В холоднім, як лід кришталевім полоні,
Знайти б хоч промінчик яскравого сонця.
Мерщій відігріти б закляклі долоні,
Та в кригу суцільну закуті віконця.
На віях крижинки, серця вкриті льодом,
Посинівші руки в міцних ланцюгах.
Що сталося з бідним, сердешним народом?
Замерзли думки у людських головах.
Надія одна на весну і відлигу.
Стомились в заручниках злої зими.
Весняне тепло, що розтоплює кригу,
Розтопить у душах і лід між людьми.
А десь вже від спеки так люди стомились.
Жаданій би раді були прохолоді.
Густий снігопад сприйняли би за милість,
У спраглім і стомленім сонцем народі.
Т. Семенченко
