Скільки себе пам"ятала, Вона завжди їх боялася, панічно,до калатання в
серці. Вона боялася павуків.Так не бояться ні мишей, ні, навіть, щурів.
Бувало, довго вдивлялася в павука у величезній павутині, коли той
розправлявся зі своєю здобиччю -велетенською мухою.
Бідолаха та пручалася, вертілася, голосно дзижчала...
Павук байдуже дивився на неї, продовжуючи свою справу -
холоднокровне висмоктування життя.В усьому цьому був якийсь
сатанинський магнетизм.
Попри всілякі страхи, Їй хотілося ще і ще вдивлятися в ті химерні створіння, водночас захоплюючись їхнім умінням мистецьки виплітати
багатометрові полотна павутини...
Закладені в підсвідомості дитячі враження знову нагадали про себе вже
в дорослому віці, коли з"явилися комп"ютери, Інтернет, зародилося
віртуальне життя.
Не вабила Її ця новизна, навіть було лячно,як тоді в дитинстві, коли
стояла перед павуком...
Внутрішній страх, подібний до грубих чорних канатів,затискав Її.
Але життя є життя... У вік прогресу комп"ютер, возведений до рангу
майже живої істоти, став невід"ємною часткою соціуму. Та й на кусень
хліба не заробиш, якщо не дружиш з ним.
Отак і переступила через себе, не в змозі подолати неприязнь до великого комп"ютерного павука та його павутини, що вже оповила
увесь білий світ, стискаючи його до мікроскопічних величин...
Кожен день Вона бачила тих,хто потрапляє в цю безмежну павутину і
марнує власне життя, зводячи навіть до самогубства.
Віртуальні ділові справи, віртуальні стосунки, віртуальне кохання...
І усе це -велетенський павук, що міцно сидить у своїй смертоносній
павутині і пожирає всіх: чорненьких, руденьких, дорослих, маленьких,
розумних, дурненьких...
Найстрашніше те, що люди з легкістю стають здобиччю, і, як ті мухи,
сліпо заплутуються у віртуальній павутині, втрачаючи відчуття реальності, можливість нормального живого спілкування.
Таке враження, що хтось невидимий перебудовує їхні мізки для маніпулювання... І цей хтось - не Господь!
З такими думками Вона лягала, вставала,проживала кожен божий день,
не бачачи жодного виходу...
Куди піти, де усамітнитися? В монастир?..
Але й там вже все обплутане тією павутиною...
Навіть людські душі.
Як Вона боїться тих павуків...
Пані ВалЮ, приємно вражена. Не в образу, але мене ваша проза торкнула більше ніж вірші, хоча вірші чудові. Просто там інші теми: болючі, правдиві, місцями різкі. А прозу читала-як мед пила. Класно! Дякую!
палома відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пані ВалЮ, приємно вражена. Не в образу, але мене ваша проза торкнула більше ніж вірші, хоча вірші чудові. Просто там інші теми: болючі, правдиві, місцями різкі. А прозу читала-як мед пила. Класно! Дякую!
палома відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пані ВалЮ, приємно вражена. Не в образу, але мене ваша проза торкнула більше ніж вірші, хоча вірші чудові. Просто там інші теми: болючі, правдиві, місцями різкі. А прозу читала-як мед пила. Класно! Дякую!
палома відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені подобається ваш лаконізм.
Не збираюся Вас критикувати так, щоб викликати відразу, просто, хочу подискувати...
«Скільки себе пам`ятала (апостроф- Алт - на
калькуляторі - 096, Алт - лівий, при включеному калькуляторі клави.), завжди їх
боялася. (Вона - не потрібно, адже вже Ви
асоціювали персонажа із жіночою статтю).
Боялася павуків. (не треба ВОНА, і так зрозуміло...
Бувало,довго вдивлялася у величезне павутиння, коли коїлася розправа над здобиччю - велетенською мухою. »
Знаєте, у Вас неабиякий хист до прози, це
уловлюється в моменті, як кажуть.
Є у Вас щось таке не земне, таке філософське ...
палома відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Безмежно вдячна Вам за увагу і за поради.
Завжди буду рада.
Щастя , любові, творчих успіхів!
