Кого обманюю, з ким затіваю безглузді ігри?
Я заховала так глибоко в серці його, як змогла.
Секунди квапились і крізь ве́сну до літа бігли.
І ніби й літо гаряче, та мало у нім тепла...
Кого обманюю? Давні обра́зи мої забуті,
Тоді ж у розпалі нашої драми не бачила меж.
Але ж тепер... А тепер би просто його почути...
І ніби сонце на небі теж саме, та світла - менш...
Кого обманюю, як кажу, що уже не сумно?
Хіба відсутність його таким чином менше болить?
Так само вітер і досі гра на тендітних струнах,
Але краса його пісні торкає лише на мить...
В мені є простір куди немає дороги іншим:
Він сяяв сонцем у ньому і лагідно вітром співав.
Кого обманюю я? Там не треба нікого більше,
Уже нікого не треба. Та тільки тоді... хто ж знав...
09.07.2015
Вам здалося, Таня! Хочу розвеселити ЛГ! 
Якби ж то... знаття! 
