Усім, хто чує рим стрімких мотиви,
Що серце хвилею зітхань поїли,
В помилці першій юності тремтіли –
Я іншим був у ті часи бурхливі.
Я думав, плакав, муки мав жахливі,
Сум і надія марні душу їли,
Бо до любові марення летіли
І співчуття шукав я справедливі.
Однак тепер я вже напевно знаю:
Був людям я лиш байка сумовита –
І сором огорнув мене вразливий;
Тепер із сорому мого зростає
І каяття, і впевненість відкрита:
Те, що так любить світ, – лиш сон мінливий.
Francesco Petrarca
Canzoniere: 1
Voi ch’ascoltate in rime sparse il suono
di quei sospiri ond'io nudriva 'l core
in sul mio primo giovenile errore
quand'era in parte altr'uom da quel ch'i' sono,
del vario stile in ch'io piango et ragiono
fra le vane speranze e 'l van dolore,
ove sia chi per prova intenda amore,
spero trovar pieta, nonche perdono.
Ma ben veggio or si come al popol tutto
favola fui gran tempo, onde sovente
di me medesmo meco mi vergogno;
et del mio vaneggiar vergogna e 'l frutto,
e 'l pentersi, e 'l conoscer chiaramente
che quanto piace al mondo e breve sogno.
