Пам́ятаю .
Ці Музи літали біля мого замку вночі.
Казкова пісня - закрила думки, як завжди-
горить крапля вогню в небі.
Як завжди Боги..
Боги..адже це ми..
Люди. Боги.
Давня історія ненаписаного сценарію.
Добре.
Останній раз я собі дозволю цю пам́ять.
І нехай хтось думає, що він Бог..
Вікна розкриті, погляди вкриті.
Очі веселі.
Не плач.
Так на неї це діє, допоки не скінчиться дощ.
А потім..треба йти.
Йти звідси - закривши двері.
Даремно думаєш , очі закриєш.
Твоє життя - його надія.
Звісно, океан і велич.
Повторюватися не стану.
Вона давно закрила свої очі.
Не спить.
Притворна реальність.
Роби там.., що забажаєш,
грайся з ними,
грайся з буквами .
Вас багацько народилось,
але казки прописались різні .
Ви , ви музи життя,
повторювати,
відчувати..
інколи не варто.
Дякую.