Перші дні листопада не тішать медовим теплом,
Крізь невидиму тріщину в небі сочиться волога.
Перепрілого листя вздовж вулиць вузьких намело,
Оксамитовим килимом стелиться мокра дорога.
Розкорковую спогад про літо – зелений, густий,
З ароматними нотками дині, чере́шень і ягід…
І так хочеться теплим асфальтом поволі пливти
У розлитий на овиді ніжно-кораловий захід.
Відчувати, як шкіру шафранову дублять вітри,
Напарфумлені травами й пряною сумішшю спецій…
Споглядати, як з темної пазухи свіжих модрин
Витікає вершковою кавою лагідний вечір.
Наслухати, як трелі пташині і брязкіт цикад
Заколисують овид, залитий кораловим сяйвом…
Закорковую спогад про літо і йду в листопад,
Де дорогу підсвічують мокрі ліхтарики-айви.
І нехай поруділого листя на гіллі катма,
І лежить під ногами сусальна летка позолота…
Та невдовзі постукає в шибку казкова зима,
І зрадіє натхненна душа, і спитається: «Хто там?».