На Чорногорі ватра палає
Біля неї Довбуш сидить.
Мольфара Олекса питає:
-Скільки на світі ще мені жить?
А мольфар йому сумно каже:
-Смерть твоя незабаром прийде,
Бо Дзвінчук , ворог заклятий,
Уже срібную кулю для тебе кує.
Бо Дзвінчук, ворог заклятий,
Срібну кулю давно вже готує,
Сидить тихенько в своїй хаті,
Та й в засідці на тебе чатує.
Та Довбуш наш молоденький,
Знехтував його пророчі слова.
Та й зійшов він до тої долини,
Де його Дзвінка кохана жила.
Підійшов він до старої хатини,
Плече під двері кедрові підклав.
А Дзвінчук, його ворог проклятий,
Срібну кулю йому в груди послав.
Впав Довбуш в груди ранений,
На руки вірних опришків своїх.
Ой, Божечку, ж ти наш милий!
Як сильно, Олекса, наш побілів!...
-Несіть ви мене хлопці опришки,
Далеко в рідні Чорногори несіть,
І що я в груди сильно ранений,
Ворогам нашим, того не кажіть.
В Чорногорах буду я спочивати,
Та прийде, побратими, ще той час,
Коли вороги будуть нам докучати.
То дух мій, повернеться до вас!
Тоді великою силою повстаньте,
Своїх ворогів з України проженіть.
Та й в мирі, злагоді, та багатстві,
Дружньою громадою укаїнці живіть.