Серед стиглого жита-пшениці,
Де розкинулась неба блакить,
В жайворових співанках над полем...
Там, земля барвінкова лежить
Тут зростають і родяться діти,
Славлять Господа, сіють зерно,--
Терпеливий народ України,
Що несе віковічне ярмо...
Залиши рідний край, супостате,--
Край твоїх безконечних гріхів,
Де, зазвичай, по--братськи лишаєш
Оберемки смертей і руїн...
Не гвалтуй мою землю, вступися,
Ти спізнився в прогнозах своїх,--
Молоде покоління держави
Вже не стерпить кайданів твоїх.
День прийде... і терміти всі згинуть,
Що підточують власне нутро...
Як нікому -- вам, вражії діти,
Тепло, затишно, сито було...
В дні Соборності -- вольної волі,--
По дорозі свободи іти,--
Хай закінчаться, мила країно,
Всі твої віковічні хрести.
Нехай місце для ворога --прірва,--
Стане вічним, як вічнеє зло...
Нехай Батько в могилі спочине.
Сивочолий всміхнеться Дніпро !
