Вітер читає молебень. (Присвята Герою, йому було лиш двадцять) .
Чуєш, як тихо, тихо вітер читає молебень:
Став ти сьогодні, синку, той, білокрилий лебідь,
Проліски веснянкові по тобі дзвонами дзвонять,
Фіалочки у поклоні пелюстками душу ронять.
Хто ж бо тебе оплаче, тіло твоє...сиротине?
Хто в голові посадить кущик рясний калини?
Хто зодягне сорочку, вишиту в двох кольорах?
Хто понесе обручку, хто заспіває в хорах?
У двох кольорах, синочку, доля тобі вишивала:
В червонім- життя коротке, в чорнім земля забрала,
Вкрила сирітськії очі небесними пелинами,
Плаче весняне небо зкровавленими сльозами.
Чуєш, як тихо, тихо вітер читає молебень,
Став ти сьогодні, синку, той, білокрилий лебідь,
Крила дісталися неба, пісня сумної співає,
Лебедя з Божим світом скрипка тужливо прощає.
Кругла сирота, двадцять років, помер в лікарні від важких поранень.
Вічна тобі пам'ять, дитино!
Дуже сумно. Навіть нікому за ним поплакати. Але завдяки вашому віршу, пані Лесю, я плачу. Нехай земля буде цьому хлопчику, пухом. Зовсім ще дитина. За що Господь карає Україну знов і знов? Мабуть, ми дуже перед ним провинилися.
Дуже сумно. Навіть нікому за ним поплакати. Але завдяки вашому віршу, пані Лесю, я плачу. Нехай земля буде цьому хлопчику, пухом. 
стискає від втрати і болю. Такий молодий! Йому б ще жити і жити... 
