Це леді О. в червонім платі.
Так розходжає гордовито,
Злегка обвішана у златі
І впевнена і цілковита,
Але сама.
І тут вона…
З кутка у кут, із залу в зал,
Так ходить й лиця розглядає,
Сама чекає п’єдестал,
І відповідно виглядає.
А серце дрогнуло, тремтить
В якогось горя бідолахи.
Він закохався у цю мить.
По шкірі бігають мурах.
Але не може підійти…
Вона ж не вміє віднайти
Кохання чистого, сліпого.
Щоб все віддати почуттям,
Віддатись в руки лиш для нього.
З’єднатись, стати небуттям.
В очах десь схована усмішка,
В словах приховане: «рятуйте,
Я хочу, щастя хочу трішки!
Кохані ж мої ви почуйте.»
І тут померла, відродилась
Коли хлопчина підійшов.
До нього злегка наклонилась
І почалось прекрасне шоу:
Де гравітація сильніша,
Де кольори скрізь яскравіші,
Де серце калатає швидко,
Де з долі двох плететься нитка.
