На Пасху коло церкви, де дзвіниця,
Робила фото Дарка – молодиця.
Знайома Тося фотографувала.
То так, то сяк Дарина позувала,
То з рушничком, то – щоб виднілась паска…
А з церкви вийшла тітонька Параска.
– Гей, цьоцю, а ставайте й ви, як люди,
Бо, може, вже на той рік вас не буде.
На ті слова Параска не зважала,
Поправила хустину, рівно стала,
Перехрестилась Господу святому,
Зробила фото і пішла додому.
А Дарця, як і більшість на планеті,
Повиставляла фото в інтернеті,
З надією: а раптом повезе –
Сам принц таки до неї приповзе.
Так рік пройшов. Знов дзвони задзвонили.
Дарина й Тося пасочки святили.
–Торік у воду, Дарцю, ти дивилась.
Нема Параски нині, не з’явилась.
Пішла небога, з Богом спочиває,
Христос воскрес десь у раю співає.
–Немає, кажеш?..То все та світлина…
От цьоці повезло! – кипить Дарина.
–Чудак якийсь коментарі писав,
А потім… аж до Києва забрав.
От щастя! А ти кажеш спочиває –
Стара тепер по Києві гуляє!
Ходімо, Тосю, зробимо світлину,
Знайду таки я другу половину.
На той раз, може, повезе мені –
Приїде принц на білому коні.