Ловлю твій подих.
І ловлю твій вітер.
Малюю з погляду твого
На вікнах квіти …
Стільки фантазії
Малюнок не помістить.
Потрібна музика,
Тоді десь треба сісти …
Щоб з струн складати чудернацькі візерунки,
З душі здирати непотрібні обладунки.
Якщо з душі не вдасться це все здерти,
Не буде музики, хоч пальці всі обдерти ..
А просто звуки,
Ні про що слова.
Питаєш сам себе,
Чи ще Вона жива?
Та ні. Нікуди не пішла.
Стоїть мов бідна родичка в куточку.
Красива, втомлена, і поки що одна,
Завжди усміхнена і трішки неземна …
Складаю з струн малі й великі візерунки,
Вже й сам не знаю, чи то звуки, чи малюнки,
Чи просто зачаровані слова.
А ось ще інструмент - жіночі каблуки. Це Ти прийшла.
І я вже відкладаю весь цей реманент.
Стрункі ряди думок ти поламала вщент.
Тепер ввірвалося якесь різноголосся,
Від нових фарб пропав вже зовсім недолугий диригент …
Емоцій град.
Від них відвик.
Думок яскравих, чорно-білих на цілий парад.
Валяється в кутку забутий дощовик.
Крізь хмари сонце пробивається в кімнату,
І просить десь так в цій кімнаті стати,
Щоб йому зручно було Нам світити,
Бо в нього справи. Ні́коли чекати …