Чи щастя було строкате,
Чи так жартувала доля,
Що Він був на боці ката…
Вона ж – за Вкраїни волю…
Озвалось кохання болем…
Вона першокласний снайпер
Та й Він теж стрілець нівроку.
І рвались серця їх навпіл –
Вони у війні півроку…
А доля стояла збоку.
Поділене й небо навпіл,
Хоча в нім нема кордонів…
Під ним – України мапа…
Ламала усіх недоля…
Їх завтрашнє… невідоме…
Рушницю піднявши звично,
Прицілився і… спізнився:
В приборі його оптичнім
Знайомий портрет… світився.
Завмер чоловік… Спинився…
В його молодому оці
Мелькало людей чимало…
«Вона це… на тому боці…
На мушці його тримала.»
В душі його щось… зламалось…
Між ними не просто метри –
Держави дві поміж ними…
І друзів десятки мертвих,
І дзвони по них… тужливі,
Й кохання… А чи можливе?!
16.06.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
На жаль, неможливе... В війні займають сторону по свому генетичному набору. В кого він більше як на п'тдесят процентів позитивний - займає сторону жертви. В кого навпаки - сторону агресора. Тут хто перший вистрілить... а сумісне життя для таких буде каторгою. Він буде ненавидіти правдивість, вона брехливість.
Можливе, але після встановлення миру,якщо промахнуться... Війна пройшла по фібрам сердець коханих...Біда! 
