/Пам’яті Віктора Ходака із Ливенського, що загинув безвісти, присвячую. Ця подія надзвичайно сколихнула мене ще й тому, що моє дівоче прізвище теж Ходак./
Гортає вкотре пам’ять сторінки,
І серце материнське завмирає:
Синок у неї, молодий такий,
Тепер, мабуть, душа летить до раю.
А був же він однісінький-один –
Її кровиночка, ні, сонечко, єдине,
Багатодітних стільки є родин,
Та тільки їй прийшла лиха година.
Він звик для себе долю вибирать
І йшов туди, де важче, небезпечно,
Тепер свободу й землю рятувать
Пішов і став героєм, безперечно.
Давно його замовкли позивні,
Та віра материнська не вмирає:
Не може ж він без імені в землі
Лежати, коли матінка згорає.
Вона його чекала стільки днів
І все життя іще чекати буде,
І житиме надією, без снів,
Бо не дозволить їй любов забути.
11.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
