Доля України вишита нитками
Вже не одну тисячу років.
Ясною зорею, чорними хрестами,
Серед веселкових кольорів.
Вишили тут смуток шляхта і татари,
Різними хрестами – москалі.
Нашу Україну на шматочки рвали,
Бо не вистачало їм землі...
ГУЛАГи Росії вишиті, як пекло
З зіркою червоною вгорі.
Але й в Україні небо часто меркло,
Із голодоморами в вікні.
Але воскресала доля України,
Як за руки бралися брати.
Заживали рани, зникли десь руїни
І цвіли посаджені садки.
Ненько моя люба, славна Україно,
Доля в тебе, рідна, не легка.
Виший трішки щастя, крапельку любові,
Щоб упізнавали здалека.
Виший синім гори, голубим озера,
Золотистим виший пшениці.
Небо, щоб безхмарне, нам такого треба,
З чистою водою криниці.