Твої слова це мій маяк,
Твої думки я відчуваю
Нехай тепер вже буде так
Я тихо й мовчки допалаю.
Сяйво очей ясніше зір
Та усмішка мене чарує
Давно здалася вже, повір,
Не мозок вчинками керує.
Пишу тобі стільки віршів,
Та їх завжди, напевно, мало,
Мене лякає шум дощів,
Якби чогось, друже, не стало.
Ти йдеш спокійно в натовпі,
Хтось не помітить тебе з решти,
Для мене всі вони сліпі,
Давно у тебе я в арешті.
Для них не принц, для мене - так,
Для них звичайний, мій єдиний
Наче простий іде юнак,
Та щось в тобі таке незриме.
Ти мій навіки ідеал,
Давно вже скорена тобою
Хочеш - запхай в мене кинджал,
Я мовчки опустила зброю.
За що люблю - не знаю я,
Та серце в ритмі вибиває
Лише одне твоє ім'я,
Душа тихенько помирає.
Померла в шумі тих дощів,
Які прийшли так невблаганно,
Тепер лежить десь між кущів
Вірна тобі та безталанна...
05.06.2018р.
Гарно! Зворушливо! 
