Ще є на наших вулицях будинки
З обличчями давно минулих днів.
Ні, не хатки у глиняних свитинках,
А в шубах цегляних здоровані.
На совість шуби по фігурі шиті
Поверх міцного тіла із дубів.
От і сидить цей одяг, як улитий,
На заздрість навіть нинішній добі.
Зо два віки, а майже не зносився!
Такі котеджі старість обмина.
Це не про них поняття – сивина.
Її немає в металевій стрісі.
Під нею вздовж камінне вишивання.
Вибагливі мережки на кутах –
Мистецтво й геніальна простота
У цих любовно вирізьблених гранях.
Високі стіни шум і спеку глушать,
Колишні таємниці бережуть.
Сюди, мабуть, навідуються душі –
В свою домівку, а тепер – в чужу.
А вікна! Скло, можливо, й первородне? –
Це очі, що живі ще з тих часів.
Яким же світ здається їм сьогодні?
Покращав? А чи тоне у сльозі?
