Ясніє місяць срібнолиций
в нічній глибокій вишині,
на темній трепетній осиці
тремтять листки у напівсні.
Тремтить дрібне гілля, шепоче,
шумить незримий хоровод,
мов про життя спитати хоче, –
гірке і сповнене скорбот.
Де нині золота царівна
лісів дитячих потайних,
де синє озеро предивне
і погляд наш очей сумних?
Згадай дрімотне мерехтіння,
і сни, й приглушені слова,
і теж спитай в моєї тіні –
чиє тут серце спочива.
Осика трепетна заснула,
лиш листя труситься у сні,
під місяцем сльоза сяйнула
і згасла в темній вишині.
Теодор Траянов
Трепетлика
Огря луната сребролика
в дълбока полунощна вис,
потръпва тъмна трепетлика,
потръпва бледен всеки лист.
Потръпват, шъпнат будни вейки,
шуми невидим хоровод,
потръпва, пита ме полека
скръбта на цял един живот.
Къде е златната царкиня
на твоя детски чуден лес,
шума на езерото синьо
и първия ни взор злочест?
Спомни си първата ни дрямка,
съня и шепота ни глух,
попитай мойта бледна сянка
чие сърце почива тук.
Заспива тъмна трепетлика,
безмълвно тръпне всеки лист,
сълза от лунен поглед блика
и гасне в полунощна вис.