Забувай, забувай, забувай…
Хай зітреться усе із пам’яті:
і ті дні, і ті миті зрадливо пам’ятні
хай стираються з серця твого.
Закривай усі двері і вікна,
щоб ніколи не змогла повернутися,
щоб від тебе змогла відсахнутися,
якщо випадково побачу тебе.
Розбиваючи ноги об камені,
тікаю від тебе у маренні,
закриваю обличчя своє руками,
щоби ти мене відпустив, залишив.
Бо тікати далі від тебе немає сил
у сплетінні самотніх слів.
(Альона Хомко, 2019)
