Колись була коса густа,
а тепер ріденька...
Колись була кучерява,
а тепер сивенька...
Колись була в мене сила,
все зробить встигала...
А тепер уже безсила,
та ще і кульгава...
Колись я була струнка,
як берізка в полі...
Тепер зігнута й стара,
в самотинській долі...
Колись мої карі очі
були веселенькі...
Тепер бува серед ночі,-
не спиться частенько...
Був у мене чоловік
і дітки гарненькі...
Здавалося, що весь вік,-
будем щасливенькі...
Потім внуки появились,
як зірки на небі...
Й сни цікаві тоді снились,
все було як треба...
Та чогось всі ті роки,
швидко промайнули...
Розгубились десь таки,-
ніби їх й не було...
Чоловік вже в іншім світі,
зірочки рахує...
Як живу без нього тута,
не знає й не чує...
Роз"їхались десь у світі,
і онуки, й діти...
Мої мрії ще в зеніті,
хоч уже й не в квіті...
Тепер в спогадах минуле,
як прозорі води...
Пам"ять ще мені лишили,
і сліди від вроди...
Та не скаржусь я на долю,
бачать Бог і небо...
На старечім моїм полі,-
все буде як треба!..
