Ти – вітер, і тебе не зупинити,
Я – небо, по якому ти пливеш.
Приречені без пам’яті любити,
Любити вічно, без правил і без меж.
Ти – море, безкрає і прозоре,
А я – твоя морська пекуча сіль.
Без солі море більш не буде морем,
І сіль без моря смерть несе усім.
Я – безкрила невелика пташка,
Ну а ти – то два моїх крила,
І як травам без дощу буває важко,
Так без мене в’янеш ти, без тебе я.
Ти – темна ніч, а я – вогонь яскравий,
Ми разом ціле, сплетені в одне.
Кому вогонь потрібен в денних справах?
А ніч без світла навіює сумне.
І не розірвуть наших душ сплетіння
Ні сум, ні відстань, ні буденний плин,
Не страшне нам почуттів зітління
І безліч лютих та тривалих зим.
Бо ми – це половини від цілого,
Ми – полум’я любові золоте,
Вогнища прекрасного й живого,
Яке із двох сплітає нас в одне.
