Не міняє осінь панораму,
Не руйнує літнє ще тепло.
Тепле літо ходить поміж нами,
Хоч воно крихке, неначе скло.
Чемно нагадає все ж про себе,
Ранками торкне своїм крилом.
Хмарами затягне синє небо,
Витканим пухнастим полотном.
День прийде і ніби знову літо,
Все ще визирає із-за хмар.
Треба ж так чекати їй уміти,
І нема із осінню в них чвар.
Поки йде все тихо і спокійно,
Краплі сліз не витіснять росу.
І нащо між ними тепер війни,
Нащо руйнувать таку красу.
І стоять вони на перехресті
Двох доріг, та треба розійтись.
Знає літо добре ціну честі,
Просто відійти отак без сліз...
Чудова поезія! Надійко ,обов*язково розійдуться по різних дорогах.Тільки треба ,ще трішки часу. А ми потішимся ще сонечку, його яскравості і теплу.
Гарного вечора вам і натхнення!