Богослівський трактат*
Бог поета змінюватиме, робитиме новою людиною.
Благодать подається і підтримує дещо,
чи не підтримує щось, благодать
збільшується, або зменшується — і так
навчає поета.
Навчає невідомому, нетварному.
Єдиний цей шлях: Бог сходить до нас
благодаттю, а ми піднімаємось до нього
в з’єднаннях.
Потрібно вириватись з кайданів світу цього.
Я так робив ці вириви ще з молодших класів школи, навіть — в дитинстві! Вже у 10 років усвідомлював себе особистістю, в якої велике життя і така велика праця! — це аж відчувалось. Може, Мати Божа відкривала...
Треба поету завжди звільнятись від пут свого соціального «я».
Проте обнародувати личить лише поетичні плоди. Внутрішній і особистий досвід життя в Богові має бути закритим для всіх, хто б цікавився.
При серйозному входженні в церковне життя, — якщо з Богом, то це не минути, — релігійні догмати можуть змінювати сам розум того, хто їх сповідує.
Тому є усвідомлення, що знання речей тварних — особливо ж знань зайвих — не на користь таїні неповторного щораз єднання Бога з поетом.
Я з молодих років писав не раз: найбільш потрібне очищення. Очищення від всього зайвого. Щоб більш здобувати особисто неповторне.
Бог-Слово поступово підносить поета: від натхнень більш природним (музою, наприклад) аж до природних і небесних геніїв і Духу Святого. Добре, коли зупиняється всякий рух розуму і з’являється з’єднання з Богом. Скажімо: мовчазне з’єднання з Богом. Це вихід з тварного буття: якщо є Бог, то від світу — нічого. Тож буває дослідне пізнання глибин Божих.
При цім не піддавайтесь філософіям, чи аналізу, бо це веде до утворення понять, а кількісного світу і понять слід вже уникати, берегти дух синтезності, політ духу, звільнення.
(Аналіз — не вичерпує, є несказанне, воно втікає, аналіз — тільки в незначній мірі, бо слід поету бути так, щоб єднатись з Духом Святим.)
Єднання з Богом — безмежне, а сходження — безконечне. Бог звільняє від непотрібного вже і подає — що належить з надмисленного, бо Він підготував і знає.
Бог поета змінюватиме, робитиме новою людиною.Благодать подається і підтримує дещо, чи не підтримує щось, благодать збільшується, або зменшується — і так навчає поета. Навчає невідомому, нетварному. Єдиний цей шлях: Бог сходить до нас благо-даттю, а ми піднімаємось до нього в з’єднаннях.
В найглибшій глибині серця внутрішнього зовсім не буває понять, Бог же подає образи художні, вони сприяють, щоб на-правляти, преображувати нас до цілком небувалого й невідомого бачення в новій світлій гармонії. До нових образів не слід доєднувати з відомого і понять, нехай Бог створює Божественну красу — Він по-новому стає видимим в творінні. Цей досвід стирає поняття, які вполонювали розум...
Нові образи із найглибшого серця, поезія з Духом Святим проганяють лінь, сон душі, звільняють від недосконалого мислення — тим, що дають ясність, любов.
Християнська поезія, справжня, з образами, ідеями, гармонією, прониканнями вічності і зі всим, що притаманне найвищим творам мистецтва, — це те, куди запрошую всіх в світі переміститися (бо тут більша ж творчість Бога, а не я), переміститися із земних інтелектів і філософій. Досвід Церкви завжди з’єднаний з особистими містичними одкровеннями, звідси догматичність свідомості. А Ви? Платон же не більш християнин, ніж Аристотель...
Бо жахливе мислення, яке обмежене і покалічене етносами, часовістю і націями, релігіями, конфесіями. «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, — доказ речей невидимих» (Євр 11,1) і «Ви спасенні благодаттю через віру», «Віра — через слухання...». Слід змінювати мислення, бо антиномічні — людина, світ, релігії, істина, а земне розсудкове мислення не піднімається над антиноміями. (Об любов воно розбивається.)
Тож усвідомте, що неправильно є усувати антиномії шляхом пристосування догмата до вашого розуміння, — правильність є в свідомій зміні розуму задля того, щоб прийти до споглядань, вільних нових бачень, що відкриває Бог, — у відповідній мірі.
Слід змінювати мислення розсудкове. Як? Ви вже в процесі.
Що вам кількісне? В області духовній, як і в духовно-художній, є лиш якісне зростання.
Кличу вас звільнити себе від природної обмеженості, що залежить від різних способів мислення і різних культур.
В поезії все залежить від особистості.
«Особистісне» може сприйматися в житті тільки безпосередньою інтуїцією або ж передаватися творами мистецтва.
Лишіть недосконале. «...відірви від серця смерть!»
Особистість — від повноти доєднань до нетварних благ.
«Це — Моцарт» — і ви виявляєтесь в тій «сфері особистого», котрій ніде не знайти еквівалента.
Ви виявляєте, що нічого неможливо сказати чи подумати про Сина Божого, якщо не бути просвітленим Духом Святим. А це ж — серця неймовірні, безсрібляники, віддані Ісусу Христу.
В Ньому лиш свобода, воля, творче слово!
От і усвідомлюєте: це вже не лише бачення Духом, бачення художнім словом, але й участь в Божественному житті Пресвятої Тройці, як богів, створених після нествореного Бога.
Святі отці називали благодатні енергії «променями Божества», які пронизують весь світ! Ось про це мова.
Святий Григорій Палама називав їх просто «божествами», «нетварним світлом» або «благодаттю».
Свята Трійця вся в славі. Бог-Отець є Отець слави. Син Божий є сяяння слави Бога. Дух Божий є Дух слави. Чому я шукав слави лиш від Бога?
Слава дарується від Бога, приймається причасниками, через таланти дар в виді шедевру знов повертається (!!) до Нього, в цім колообертанні слави Божої є блаженне життя.
Антиномічна простота Святої Тройці. Що значить?
Весь світ не може вмістити всієї повноти Божественного виявлення, що розкривається в благодатних енергіях.
Це ж Бог висвітлює, — то не слова про Бога... Зрозуміло?
Кожна енергія виходить із Отця і подається через Сина в Духові Святому: Отець все творить Сином в Духові Святому.
Хіба може існувати що-небудь, що стоїть не Логосом, Словом?
Для св. Іоана Дамаскіна образ є явлення і показ того, що пе-ребуває невидимим.
Особистість Духа Святого залишається неявленою. Він не має Свого образу в іншому. Святі стануть образом Його. «Праведники засяють, як сонце» — написано.
01.02.2017
* Автор використав книгу: В.М. Лосський «Нарис містичного богослів’я
Східної Церкви».
ID:
893393
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.10.2020 15:11:13
© дата внесення змiн: 30.10.2020 15:12:42
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
