що ти казатимеш мертвим,
коли доведеться миритися перед війною?
чи пробачиш мені, що я досі живий,
і не вірю поганим снам про нездійсненне майбутнє?
кажуть, сьогодні – міжнародний убивчий день.
думка про це доводить мене до гарячки.
що вони роблять з твоєю душею,
коли вона, розбита, валяється там без нагляду?
коли ти втрачаєш контроль,
ти втрачаєш душевний спокій:
чи є в цьому світі щось,
у що можна вірити певно?
ми не маємо свідчень про те,
що буває по смерті. чи маємо?
нуте, скажіть мені та поясніть:
що то, коли нам вчувається нізвідки
і звідусіль водночас безглуздий глузливий сміх?
чи всіх нас переслідують привиди уяви?
ви скажете, цього не може бути,
але я там був, – я бачив,
як вони виють на місяць.
страшне! це – страшне. чи лише я один,
чи ще хтось зі мною в це вірить?
насправді я знаю, що я не сам,
та я не боюся піти без нікого,
й самому у всім пересвідчитися.
що я сказав би мертвим
там, де вони горять у пекельному полум'ї?
так написано в книзі, яку я читав.
я сказав би: ну, що ж, ви маєте шанс повернутися
– лиш зверніться до мене, й я вам допоможу.
я знаю принципи. один з них є таким:
не зарікайся. я кажу назавжди:
вони там є, ті голоси, й або їх добре чути,
або я не дуже розумний,
та я – не такий дурний
after all, black sabbath