Відгомоніло диво золоте,
Осінній смерч уже відлистопадив…
А грудень заганяє на слизьке,
Та хто, скажіть, у цім житті не падав?..
Блищать льоди, холодні і німі,
А небо сіє скрижанілі сльози…
І на вітрів надірваній струні
Втинає грудень пальцями морозу.
Ця мерзлота – на вітах і в серцях,
Це зледеніле поле під ногами…
Іронія у долі на вустах:
- А спробуйте змагатися з льодами!
Та хтось простує вперто по льоду,
Той падає, а той назад вертає…
Ти ж мусиш бути завше на ходу
Хоч дивні жарти доля підкидає.
Мине і це - усе лиш до пори…
Вже й льодова броня стекла струмками…
Прислухалась: вечірньої пори
Із-під небес струмлять різдвяні гами.
Гарно! 
