«As for the stars, they are always,
that is, if one, then another follows it.
Only in this way can one look here from there,
in the evening, after eight on the clock, blinking…»
(J. B.)
Зорі глипають вниз – на твердь,
Миготять, наче вицвілі літери
Апокрифу Томи Невіруючого,
Дивляться очима переляканими
На землю сливового цвіту,
А бачать дантове пекло огненне –
Кола Тартару зловісного
Химер на готичних храмах,
Що німують не одне століття потворне.
А може зорі нишком шепочуться –
Тільки ніхто з поглухлих не чує:
Жодна чорна мавпа кривляка,
Жоден троглодит-чудовисько.
Шепочуть зорі Сонцю нажаханому
Про те, що по тирсі спаленій
Довіку чорніти смутку –
Ніколи там сон-трава не цвістиме
Ніколи – до Суду Страшного Божого,
Шепочуть нажахано словами-променями,
Що знову суне орда зі сходу
Як вісімсот кам’яний літ тому,
Знову дика навала Батия
На Русь терновим цвітом заквітчану,
Де нині замість джмелів-квітколюбів
Бджоли залізні гудуть,
Де тризну справляти під Небом синім,
Де требу вершити вогнем
На порозі Вічності
Вершникам, орачам,
Вільним людям краю євшанного.
Да... ад... сравнение, не то, чтобы новое, но, в смысле кругов ада, очень точное, ныне только первый круг... а сколько уже страдания в нём. И это ожидание второго круга, этот ужас ожидания. И не только орда с востока, Шон, это ныне лишь одна из форм, той страшной, чёрной сути, что обитает скорее на западе, чем на востоке, и имя которой - новый миропорядок без бога и человека, в их традиционном понимании. Нет, Шон, это не Батый. Это страшнее. Эта орда лишь инструмент в руках тех, что уже давно инспирированы дьяволом.
Но текст Ваш очень поэтичен, хотя и не отражает сути происходящего.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння, Мандрівниче! Пекло прийшло в життя людей - тут на Землі... Це сумно, це жахливо і найгірше те, що змінити нічого неможливо....