Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Світлана Себастіані: *** (Я хотела бы жить там…) - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Володимир Каразуб, 15.07.2022 - 23:59
Там де всі щасливі - немає місця для історії. Якщо брати за естетичну матрицю - то, такі ілюзії до країни забуття нічим добрим не закінчується. Одне питання зруйнує такий світ: а на якій мові вірші читають?! Зрештою, у вас непогано виходить. Світлана Себастіані відповів на коментар Володимир Каразуб, 16.07.2022 - 11:11
Дякую Вам за коментар. Цей вірш - мрія про мир. А також про загальну нашу небесну батьківщину, де, гадаю, неважливо якою мовою казати людині "люблю". А російської мови росіянам не подарую. МОВИ НАЛЕЖАТЬ ТИМ, ХТО НИМИ ВОЛОДІЄ! Володимир Каразуб відповів на коментар Світлана Себастіані, 16.07.2022 - 14:31
Ви можете не дарувати її, але користуючись смислами іншої держави - ви створюєте культурне поле для тих хто буде на ньому рости. І через присутність слова "люблю" - не означає, що культурний вплив може бути відірваний від контексту. Боже, війна йде, вас вбивають, а ви далі "какая разница", "не подарую". Серйозно? Так чіпляєтесь за цей язик ніби за якусь панацею ностальгії. та харе вже тої ностальджі. Але робіть, як знаєте.
Світлана Себастіані відповів на коментар Володимир Каразуб, 17.07.2022 - 14:54
Володимире, дякую за те, що відверто висловили свої думки. Спробую відповісти так само чітко і відверто."...користуючись смислами іншої держави - ви створюєте культурне поле для тих хто буде на ньому рости". Загарбники, вандали та вбивці не мають ніякого культурного поля і культури взагалі. Їм начхати на мої та Ваші вірші, на Пушкіна з Достоєвським і взагалі на все, що неїстівне. Розмовляють же вони переважно мовою матюгів. Слово "люблю" ніяким боком не відноситься до перелічиних вище осіб за наведеними вище причинами. Вираз "какая разница" не вживаю у сенсі, в якому вжили його тут Ви, бо Україна не Росія. Крапка. Ностальгії за російською мовою не відчуваю, бо користуюся нею все життя, на рівні з українською та місцевою закарпатською говіркою, котрі люблю й поважаю не менше. (Мішана кров.) Кожна мова - це духовний скарб. Кожна прочитана книга (справжня книга) - це сходинка до духовних вершин, до людяності. Демонізувати мову так само нерозумно, як демонізувати стихійні сили. P.S. Якщо я Вас не переконала, перечитайте, будь ласка, вірші сучасних російських поетів Вадима Жука та Леоніда Каганова про Україну. Або прочитайте про росіян, котрих Пу оголосив ворогами народу за їх (між іншим, російськомовні) виступи проти війни. Мирного Вам неба. Володимир Каразуб відповів на коментар Світлана Себастіані, 17.07.2022 - 20:37
Так, щоб не було непорозуміння. Рослітературу я знаю достатньо. І Бродського, Булгакова і Чехова, і Толстого, Достоєвського, і Лєскова, і Блока, Цвєтаєву, Мандельштама, Маяковського і фігову тучу інших. І це все абсолютно нормально, - нормально знати. Та є одне але. Коли імперія-сусід використовує мову, як знаряддя захоплення голів і в ту ж мить забороняє розмовляти українською, відправляє на заслання таких як Шева, влаштовує Голодомор, розстрілює поетів, - у вас, у мене, навіть як космополітів - читаючи рослітературу, має бути розуміння підтримувати українське - ВИКЛЮЧНО українське, щоб воно окріпло, зміцніло, розумієте? А коли ми в своє поле вічно тягнемо культурні особливості москалів, ну вибачте.. Бердяєви, Соловйові, Розанови чітко окреслювали росмір і знали, що їм треба, а що шкодить, як от Розанов свого часу писав - шо Гоголь це по суті - бомба в рослітературі бо не з того тіста зліплена, малоросійська іронія, бачте. А ви почитаєте листи Анни Іоанівної князю Шахатову де вона просить зберігати в таємниці їх наміри, що йдуть від Петьки першого - шлюбити малоросів із великоросами навмисно. І можна не казати - "какая разница", але звичку від свого народження очистити від політичної шкаралупи, мовляв - головне не мова, а те, що говориш. Те, що скаже Бродський чи Булгаков - це не те саме, що скаже Жадан чи Багряний. Ось в чому справа. Своє - зміцнити відкинувши радянське минуле, а тоді, якщо вже так хочеться комусь то хай пише і росязиком, і німецькою, якщо знає. Ніхто нікому не вказує, але задумайтесь - маючи ворога який вбиває нас, який постійно провадив асиміляцію і далі завозить своє "население" на захоплені землі, який морив голодом, вчив вас, і десятки інших республік відмовлятись від своєї мови, а значить культури, форми і сенсу існування, як особливої одиниці - у нас є шанс постати з попелу, нарешті усвідомити власну значимість. Нас пічкали тою роскультурою хз скільки часу, а ми, навіть у війну, коли в кафе прилітає бомба - пишемо рос віршики. Макс Дрозд, 15.07.2022 - 22:39
Знаєте, так чомусь згадався один вірш...одолели меня города, и машины и светофоры. увезите меня, поезда, за высокие самые горы! я не знаю, что здесь меня ждет — даже счастье решается в споре! пусть меня заберет самолет за далекое самое море. и как быстро бегут года, где мой дом? где моя опора? где моё навсегда-навсегда? _ — скоро милая, скоро. скоро. Не досить схожий з Вашим, але згадався. Дійсно, хочеться туди, "где зверьё не боится людей, где свободная, дикая птица на плечо мальчишке садится." На привеликий жаль, у нашому світі почала домінувати жорстокість, страх та біль. А чому згадав той вірш? Через такий рядок - "даже счастье решается в споре!". Погодьтесь, все саме так. "где радуются стихам, где всякая речь тиха, где самый громкий смех беззлобен, где любят всех." Заберу Ваш вірш до "обраного". Занадто він мені сподобався Можна розбирати на цитати. Дякую, Світлано. Радий, що серед нас з'являються такі автори, як Ви. Світлана Себастіані відповів на коментар Макс Дрозд, 16.07.2022 - 11:13
Дякую Вам, Максе! Рада, що сподобався вірш.
|
|
|