Я дерево життя, яке тягнеться до сонця
Без цілющих рос, дощу всихає коріння.
Мурахи з'їдають, гризуть кору на осонні,
Щоденно згасаю немов свіча у тління .
Я люблю юну весну... спів пташок в зелен гаю,
Коли на вітті шелестить листям красень клен.
Він зустрічає рано сонечко в небокраю
П'є з землі вранішні роси... грає кров у вен.
На вітті листячко сяє немов би сузір'я
До його рамен тягнеться віттям тополя.
Скільки у них взаємної любові, довір'я ?...
Сплели свої доленьку у чистого поля.
Стоять у мовчані слухають музику вітру
Поклоняються низенько матінці землі.
На світанку пробивається яскраве світло
Пливуть у синій океан немов кораблі.
Квітнуть мріями зеленим листячком дерева
Радіють життю вдихають у дух свободи.
З кленом щаслива тополя немов королева
Не боїться вона буревію, негоди.
Дерева, як люди тягнуться до зір, до сонця,
П'ють роси та й народжують плоди, насіння.
Колишуть казкові сни малій пташці в долонях
Поміж віт засмагають міцніє коріння.
Осінню жовте листя із гілля опадає
Засинають під покровом снігу до зими.
Дерево, як людська душа сонечка шукає,
Щоб відчути запах пахучих трав, цвіт весни.
--------------------2---------------------
ЯКА КРАСА!
Світає... сонце розпускає пелюстку
немов би соняшник у чистім полі.
Ніч знімає із плеча зоряну хустку
Ясніє ясень день на видноколі.
Яка краса словами не описати!
Над стиглим ланом кружляє білий птах.
Як Господь зумів цей світ ,так збудувати!
Дзюркоче ручай... в колоссі квітне мак.
Розляглися пишні трави наче море
Хвилями плюскоче їхня висота.
Старий дуб зорить в синє небо прозоре
Віттям відкриває пташці ворота.
Пливуть хмари по небу наче кораблі
В них сидять крилаті рожеві мрії.
П'ють роси дерева... зернятка на стеблі,
Наливає солодкий плід надії.
Гарний вірш! 
