Ти, осене юна, така швидкоплинна!
Бо слайдами миті із безліччю див:
У струнах натягнутої павутини
Уламок від райдуги промінь згубив;
Метеликом лист опускається тихо,
Відбився від гурту, що ледве зорить;
А інший завис - закрутилася дзиґа,
І полум'я ніби мигтять кольори;
Між гіллям сухим бурштинове намисто
Підвисло у сітях, павук не збагне -
Якщо не змотати його і не з'їсти,
Для чого попало тоді до тенет?
А юнка у коси вплітає проміння,
Встеляє теплом оксамитову ніч,
І у прохолоду ранкову помірну
Тумани пускає лише бовваніть.
Слухняно застигли вони очеретом,
Стоять, як ті коні білясті в узді.
Вітри із дощами надійно заперті,
Й вона одна знає, на скільки ще діб.
Тому цвіркуни і співають щоночі
Немов би востаннє. А осінь іде,
Потроху золотить, ласкаво шепоче,
Й невинно вкорочує вересню день.
Так, Лесю, осінь поки що юна... Вона просто неперевершена у своїй юності, бо навіть в ній вже можна побачити мудрість. І Ви це так майстерно відобразили! Дякую!
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00