Пабло Неруда 20 віршів про кохання і одна пісня відчаю. Вірш 8
Бджолиний білий гул - медовий хміль - в моїй душі,
й тебе окутують спіральні стрічки диму.
Я в відчаї, як слово без відлуння,
той втратив все, хто володів тобою.
Востаннє прив'яжи, порви мій страх останній.
В моїй спустошеній землі утрачена троянда.
Ах мовчазна!
Закрий бездонні очі. Там ніч махає крилами.
Ах скинь покров зі статуї сполоханого тіла.
Твоїх очей безодня, в них прилетіла ніч.
Квітучий холод рук й трояндові коліна.
У тебе груди ніби мушлі білі,
На животі твоїм заснув метелик-привид.
Ах мовчазна!
І ось самотність, де тебе немає. Дощить.
Полює вітер в морі на бездомних чайок.
Вода ступає босоніж по мокрих вулицях.
Дереву скаржиться, неначе хворе, листя.
Біла бджола, зникаючи, ти ще бриниш в моїй душі.
Відроджуєшся в часі, безмовна і тендітна.
Ах мовчазна!
Pablo Neruda "20 poemas de amor y una canción desesperada. Poema 8"
Abeja blanca zumbas -ebria de miel- en mi alma
y te tuerces en lentas espirales de humo.
Soy el desesperado, la palabra sin ecos,
el que lo perdió todo, y el que todo lo tuvo.
Última amarra, cruje en ti mi ansiedad última.
En mi tierra desierta eres la última rosa.
Ah silenciosa!
Cierra tus ojos profundos. Allí aletea la noche.
Ah desnuda tu cuerpo de estatua temerosa.
Tienes ojos profundos donde la noche alea.
Frescos brazos de flor y regazo de rosa.
Se parecen tus senos a los caracoles blancos.
Ha venido a dormirse en tu vientre una mariposa de sombra.
Ah silenciosa!
He aquí la soledad de donde estás ausente.
Llueve. El viento del mar caza errantes gaviotas.
El agua anda descalza por las calles mojadas.
De aquel árbol se quejan, como enfermos, las hojas.
Abeja blanca, ausente, aún zumbas en mi alma.
Revives en el tiempo, delgada y silenciosa.
Ah silenciosa!
