До настання дня ми запитуємо себе,
Де ми можемо знайти світло в цих нескінченних сутінках?(2)
Втрати, які ми несемо,
наче море, яке ми повинні перейти.
Ми кинули виклик нутру звіра.
Ми зрозуміли, що тиша не завжди веде до миру.
А закони й ідеї
справедливості
не завжди справедливі.
І все ж цей світанок наш
до того, як ми це зрозуміли.
Якось ми це зробили.
Якось ми вистояли й провістили
націю, яку не зруйнували,
а просто не добудували.(3)
Ми спадкоємці країни і часу,
де худорлява Чорна дівчина,
нащадок рабів, вихована одинокою матір'ю,
сміє мріяти стати президентом, (4)
всього лише виявивши себе декламуючою для одного з них.
І все ж, ми далеко не відполіровані,
далеко не незаймані,(5)
але це не означає, що ми
не прагнемо до ідеальної єдності.
Ми прагнемо нашого об'єднання,
щоб створити країну, прихильну до людей всіх культур, кольорів, характерів і достатків.(6)
І тому ми вдивляємося не в те, що стало між нами,
а в те, що постало перед нами.
Ми справимося з розділеністю, бо знаємо, щоб наше майбутнє стало на перше місце,
нам слід спершу здолати розбіжності.
Ми складаємо нашу зброю, щоб змогти подати руки один одному.
Ми не бажаємо зла нікому, і бажаємо злагоди з усіма.
Нехай світ, якщо більше нікому, скаже, що ми праві.
Що навіть коли ми сумували, ми зростали.
Що навіть коли ми страждали, ми сподівалися.
Що навіть коли ми знемагали, ми намагалися.
Що ми вічно будемо тісно зв'язані, перемагаючі,
не тому, що більше ніколи не зазнаємо поразки, а тому, що ми більше ніколи не посіємо розбрат.
Писання велить нам мріяти, що кожен сидітиме під своїм виноградом і смоковницею і не буде того, хто б страшив. (7)
Якщо ми хочемо жити гідними свого часу, то перемога буде триматися не на клинках,
а на всіх зведених містках,
Тож клянемося на поляні, ми піднімемося на пагорб, аби тільки посміли.
Тому, що бути американцем - це більше за гордість, яку ми успадкували.
Це минуле, в яке ми ступали і як його виправляли.(8)
Ми бачили силу, яка швидше зруйнує нашу націю, ніж передасть її далі.
Знищить нашу країну, якщо це дозволить відстрочити демократію.
І ця спроба майже вдалася.(9)
І хоча демократію часом можна відстрочити,
її ніколи не можна навічно перемогти.
В цій правді, в цій вірі ми впевнені,
Бо доки ми дивимося в майбутнє, історія не зводить з нас очей (10).
Цієї ери справедливої відплати
ми боялися від початку.
Ми не відчували себе готовими бути спадкоємцями того страшного часу,
але в ньому ми знайшли здатність
почати нову сторінку,
сподіватись і радіти.
Так колись ми запитували: як ми змогли уникнути катастрофи?(11)
Зараз ми стверджуємо: як катастрофа могла взяти над нами гору?
Ми не повернемося до того, що було, а направимося до того, що буде:
країна в синцях, але ціла, милостива, але смілива, енергійна і вільна.
Ми не повернемо назад і не відступимо через погрози,
бо знаємо, що наші інертність та бездіяльність дістануться нашим нащадкам.
Їхнім тягарем стануть наші вади. (12)
Якщо ми поєднаємо милосердя з силою, а силу зі справедливістю,
тоді залишимо в спадок любов, і перворідство наших дітей зміниться.(13)
Так давайте змінимо на краще країну, яка дісталася нам. (14)
Кожним подихом моїх бронзовоколірних грудей ми піднесемо цей зранений світ у світ чудовий.
Ми піднімемося з золотих підніж пагорбів Заходу.(15)
Ми піднімемося з вітристого Північного Сходу,
де наші прабатьки першими здійснили революцію.
Ми піднімемося з міст Краю Озер штатів Середнього Заходу.
Ми піднімемося з сонячного Півдня.
Ми відбудуємося, помиримося і зцілимося в кожному відомому кутку нашої нації.
В кожному кутку, названому нашою країною,
наші несхожі і прекрасні люди постануть потріпаними, але прекрасними.(16)
Коли настане день, ми вийдемо з тіні,
полум'яні й сміливі.
Розквітне новий світанок, коли ми дамо йому волю.
Бо світло є завжди.
Якщо тільки ми достатньо відважні, щоб його розпізнати.
Якщо тільки ми достатньо відважні, щоб ним стати.
У 1961 році новообраний президент Джон Ф. Кеннеді попросив Роберта Фроста виголосити інавгураційний вірш. Наступні обрані президенти, які включили поезію у свої інавгурації: Білл Клінтон у 1993 та 1997 роках, Барак Обама в 2009 та 2013, Джо Байден у 2021. Республіканські президенти з часів Кеннеді ні разу не запрошували поетів писати та виголошувати інавгураційні вірші. Такі запрошення стали швидше демократичною традицією, ніж національною.
Дружина Джо Байдена, Джилл Байден, 30 грудня 2020 року попросила Аманду Горман виголосити на інавгурації вірш на загальну тему "Америка Об'єднана". Аманда Горман бездоганно справилася з завданням. Вона говорила про складну любов до своєї країни, висловлену до неї багатьма іншими чорношкірими американцями. Історія є прикладом повільного, болючого подолання расового розколу від часів скасування рабства до протестів Джорджа Флойда 2020 року і політичного розколу, який призвів до штурму Капітолію у січні 2021 року.
У вірші використані алюзії на тексти Джона Вінтропа, Джорджа Вашингтона, Абрахама Лінкольна, Вільяма Фолкнера, Фредеріка Дугласа, Мартіна Лютера Кінга, молодшого, Джеймса Болдуїна, Лін-Мануеля Міранди, Майї Енджелоу, Барака Обами, Ленгстона Г'юза.
(1) Для заголовка використано добре відомий у США образ міста на пагорбі, світло якого є дороговказом для всього світу.
В проповіді, виголошеній 21 березні 1630 року в церкві Холіруд у Саутгемптоні перед сходженням на корабель "Арбелла" для переселення в Америку, Джон Вінтроп процитував Нагірну проповідь Ісуса: "Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі". " (Матв. 14:16, переклад Івана Огієнка) "Бо ми повинні пам'ятати, що будемо як місто на пагорбі. Погляди всіх народів спрямовані на нас. Тож, якщо ми будемо неправедно поводитися з нашим Богом у цій справі, яку на себе взяли, то змусимо Його позбавити нас допомоги і станемо історією, яка пошириться по всьому світу". (Джон Вінтроп "Образ християнського милосердя")
(2) "Настав час реалізувати обіцянки демократії. Настав час піднятися з темної та пустельної долини сегрегації на освітлений сонцем шлях расової справедливості. Зараз настав час підняти нашу націю з сипучих пісків расової несправедливості на тверду скелю братерства. Настав час зробити справедливість реальністю для всіх Божих дітей". (Мартін Лютер Кінг, молодший "У мене є мрія")
(3) "Це нам, живим, потрібно завершити найважливішу справу полеглих героїв, якій вони гідно служили до останнього подиху. І лише ми можемо довести, що вони померли недарма, що цей народ під захистом Бога отримає нову відроджену свободу - і цей народний уряд, створений народом і для народу, ніколи не піде в небуття".(Абрахам Лінкольн " Геттісбурзька промова " 1863 р., переклад Гончаренка Є.П.)
Abraham Lincoln "the Gettysburg Address"
(4) Окрилена успіхом свого інавгураційного вірша, Аманда Горман заявила, що хотіла б висунути свою кандидатуру на виборах президента США у 2036 році
(5) Американці не люблять нічого, крім свого автомобіля, з яким вони проводять неділю, “поліруючи та навощуючи” і щороку оновлюючи до "дівочої незайманості".(Вільям Фолкнер "Осквернителі праху")
Americans love nothing but their automobile, which they spend Sunday “polishing and waxing” and renews each year in “pristine virginity”.(William Faulkner " Intruder in the Dust")
(6) "Я мрію, що четверо моїх маленьких дітей одного дня опиняться в країні, де їх оцінюватимуть не за кольором шкіри, а за їхніми особистісними якостями". (Мартін Лютер Кінг, молодший "У мене є мрія")
(7) Лін-Мануель Міранда, мюзикл "Гамільтон", пісня "В останній раз"
Як сказано в Писанні
Всі будуть сидіти під своєю виноградною лозою і смоковницею
І ніхто не змусить їх боятися
Вони будуть у безпеці в країні яку ми створили
Я хочу сидіти під своєю виноградною лозою і смоковницею
Мить на самоті в затінку
В домі який ми створили для цієї нації
В останній раз
"І буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю смоковницею, і не буде того, хто б страшив, бо уста Господа Саваофа оце прорекли"(Біблія від Михея 4:4)
(8) "Простіше виховати сильних дітей, ніж виправити зламаних людей ". (Фредерік Дуглас)
(9) Вірш був написаний приблизно наполовину, коли 6 січня 2021 року відбувся штурм Капітолію. Події цього дня Горман називає спробою знищити націю, обмежити демократію.
(10) Лін-Мануель Міранда, мюзикл "Гамільтон", пісня "Історія не зводить з нас очей"
(ВАШИНГТОН І ХОР)
Хто живе, хто вмирає, хто розповідає вашу історію
(ВАШИНГТОН)
Я знаю, що ми переможемо,
Я знаю, що ти великий,
Але пам'ятай з цієї миті
(ВАШИНГТОН / ГАМІЛЬТОН І ХОР)
Історія не зводить
З тебе очей
(11) Громадянська війна 1861 - 1865 рр. між Північчю і Півднем за розділ єдиної країни на дві: КША (Конфедеративні Штати Америки) і США (Сполучені Штати Америки)
(12) "Біла людино, почуй мене! Історія, яку, здається, майже ніхто не знає, - це не тільки те, що треба читати. І вона не стосується тільки або навіть головним чином минулого. Навпаки, велика сила історії полягає в тому, що ми несемо її в собі, підсвідомо керуючись нею багато в чому, і історія буквально присутня у всьому, що ми робимо". (Джеймс Болдвін "Вина білої людини",1965 р.)
(13) Перворідний син у древності користувався особливими правами і перевагами: йому після батька передавалася влада над рештою членів сім'ї, над домом і родом, від одержував подвійну частку спадщини і особливе благословення від батька до сина. Біла людина у США мала "права перворідства", чорношкірі американці виступили за рівність у правах, тобто за зміну цього права.
(14) Натяк на слоган президентської кампанії Барака Обами "Зміни, в які ми можемо вірити" (“Change we can believe in”)
(15) Покидаючи ночі терору й боязні
Я піднімаюся
У світанок який дивовижно прекрасний
Я піднімаюся
Пред'являю талан, подарунок моїх прабатьків,
Я - це мрія і я - це надія рабів.
Я піднімаюся
Я піднімаюся
Я піднімаюся.
(Майя Енджелоу "Все-таки я піднімаюся")
Still I Rise by Maya Angelou
(16) Я чорний брат.
Вони відправляють мене їсти на кухню,
Коли приходять гості,
Але я посміхаюся,
І добре їм,
І росту сильним.
Завтра,
Я буду за столом
Коли прийдуть гості.
Ніхто не посміє
Сказати мені:
"Їж на кухні,"
Тоді.
Крім того,
Вони побачать, який я прекрасний
І устидаються -
Я теж Америка.
(Ленгстон Г'юз "Я теж")
I, Too by Langston HughesAmanda Gorman The Hill We Climb
When day comes we ask ourselves,
where can we find light in this never-ending shade?
The loss we carry,
a sea we must wade.
We've braved the belly of the beast,
We've learned that quiet isn't always peace,
and the norms and notions
of what just is
isn't always just-ice.
And yet the dawn is ours
before we knew it.
Somehow we do it.
Somehow we've weathered and witnessed
a nation that isn't broken,
but simply unfinished.
We the successors of a country and a time
where a skinny Black girl
descended from slaves and raised by a single mother
can dream of becoming president
only to find herself reciting for one.
And yes we are far from polished.
Far from pristine.
But that doesn't mean we are
striving to f o r m a u n i o n that is p e r f e c t.
We are striving to forge a u n i o n with purpose,
to compose a country committed to all cultures, colors, characters and
conditions of man.
And so we lift our gazes not to what stands between us,
but what stands before us.
We close the divide because we know, to put our future first,
we must first put our differences aside.
****
We lay down our arms
so we can reach out our arms
to one another.
We seek harm to none and harmony for all.
Let the globe, if nothing else, say this is true,
that even as we grieved, we grew,
that even as we hurt, we hoped,
that even as we tired, we tried,
that we'll forever be tied together, victorious.
Not because we will never again know defeat,
but because we will never again sow division.
Scripture tells us to envision
that everyone shall sit under their own vine and fig tree
and no one shall make them afraid.
If we're to live up to our own time,
then victory won't lie in the blade.
But in all the bridges we've made,
that is the promise to glade,
the hill we climb.
If only we dare.
It's because being American is more than a pride we inherit,
it's the past we step into
and how we repair it.
We've seen a force that would shatter our nation
rather than share it.
Would destroy our country if it meant delaying democracy.
And this effort very nearly succeeded.
But while democracy can be periodically delayed,
it can never be permanently defeated.
In this truth,
in this faith we trust.
For while we have our eyes on the future,
history has its eyes on us.
This is the era of just redemption
we feared at its inception.
We did not feel prepared to be the heirs
of such a terrifying hour
but within it we found the power
to author a new chapter.
To offer hope and laughter to ourselves.
So while once we asked,
how could we possibly prevail over catastrophe?
Now we assert,
How could catastrophe possibly prevail over us?
We will not march back to what was,
but move to what shall be.
A country that is bruised but whole,
benevolent but bold,
fierce and free.
We will not be turned around
or interrupted by intimidation,
because we know our inaction and inertia
will be the inheritance of the next generation.
Our blunders become their burdens.
But one thing is certain,
If we merge mercy with might,
and might with right,
then love becomes our legacy,
and change our children's birthright.
So let us leave behind a country
better than the one we were left with.
Every breath from my bronze-pounded chest,
we will raise this wounded world into a wondrous one.
We will rise from the gold-limbed hills of the west.
We will rise from the windswept northeast,
where our forefathers first realized revolution.
We will rise from the lake-rimmed cities of the midwestern states.
We will rise from the sunbaked south.
We will rebuild, reconcile and recover.
And every known nook of our nation and
every corner called our country,
our people diverse and beautiful will emerge,
battered and beautiful.
When day comes we step out of the shade,
aflame and unafraid,
the new dawn blooms as we free it.
For there is always light,
if only we're brave enough to see it.
If only we're brave enough to be it.
