І знову я звертаюся до тебе-моя "невідомість".Черговий удар під дих з твого боку,але на цей раз подвійний.Здавалося б наскільки чудовий вечер-все як завжди(пачка насіння та пепсі(згадується пісня Дропс із текстом:"ти як смак пепсі коли-надихаєш на сміх")тільки в моєму випадку навпаки на сум)І тут треба було його зпоганити(ну то само-собою).Я зустріла тебе...Ти так підозріло кинув погляд в мою сторону і байдуже відвернувся,ніби мене там і не було...Звісно цьому є пояснення-ти мене не знаєш в реалі,але уяви як боляче мені знати тебе!Уявляєш?!-звичайно ж ні(от я дурепа,знайшла,що запитати)Цей пост ніхто е зможе прочитати крім тебе...а згодом(яке настане завтра вранці)я його видалю,бо це лише хвилинне затьмарення мого мозка.Якби я була маленькою дівчинкою(але все ж кого я обманюю,я і є маленька дівчинка)я б написала так:це сама доля посилає мені випробовування бачити тебе і ловити твій байдужий погляд.А я нерідко бачу тебе...Я не стежу за тобою-просто так складається.Короче я крейзі-прив"язалася до людини,яку майже незнаю(та харе вже дурити себе-ніфіга ти його не знаєш).Я знаю-це пройде-це лише забава-треба ж чимось зайнятися,рятуючи себе від нудьги.Але я знаю,що нічого з цього не вийде,тому хочу просто розповісти про це,оскільки з моїх знайомих ніхто такого не зрозуміє-тому пишу тут...Я читала твій пост про те,що це безглуздо,вкладати свої переживання тут-в щоденниках,але мені немає більше кому-тільки своїй душі-щоденнику...Ось картинка на зразок прочианного
