Все накрила божевільна втома,
Від якої нікуди втекти.
Я не хочу чути телефони,
Я не хочу бачити листи.
Я не буду вже щодня дзвонити
Й приїздити кожні вихідні.
Бо усім потрібно далі жити –
Як не дивно, треба і мені.
Вдай, що все йде так, як має бути –
Лиш без повідомлень і дзвінків.
Що нема пекучої отрути,
Що немає цих порожніх слів.
Це спектакль – без глядачів і сцени,
Де життям вже стала наша гра.
Я іду. Зіграй сама, без мене.
Я іду. Давно вже йти пора.
