Всі мрії далекі, бажання не вічні
І знову в дорогу збираєш наплічник.
Щастя знаходиш, лиш там де є гори,
Рівнини широкі, безкрайнєє море...
У горах є вічність, і час там спинивсь,
Блукаєш там місяць – здавалося б мить.
Повітря там чисте і духи блукають,
Спокій вічний собі тут шукають.
Лунають тут кроки до скону, до згину
І легко попасти під листя лавину.
У мить ейфорії секунди злились,
Здавалося б що? А то серце спинилось.
Секунда мовчання, секунда спокою,
Здавалося страх поплив за рікою.
А серце спочило, на мить зупинившись,
І знову зраділо, скажено забившись.