Я дивлюсь, ти стоїш поруч:
За плечима – похилі крила,
В ревнім морі твого зору
Небеса мої хвилі вкрили.
Бездиханні душі пори,
Знекровілі життя жили,
Під рукою – зрушені гори,
Замість тверді – розкидані брили.
Я в твоєму вмиюся світлі,
В заметіль твого духу вкриюсь –
Хай між нами вічнозавітні
Затанцюють скорбота й приязнь.
Від цілунку у вічі помреш ти,
Бо побачиш, куди вцілив…
Обіцяю,
вірую,
врешті
Будеш зцілений
і зсивілий.
Богдан Ант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Ви праві, це моя вольність. Як і "я в твоєму вмиюся світлі" - граматично невірне керування. Наскільки автор і взагалі творчий дух має право використовувати матерію (мови) у процесі творчості і яких розмірів і якості її перетворення йому дозволені - тема дискурсивна. Цей вірш за 9 років пройшов певне обкатування, і лише Ви помітили це слово як деяку незручність. Дякую!