Тільки Отець знає, хто Його Син,
Тільки Син знає, хто Його Отець.
Син Божий
Удавшися своєю тінню,
Я втік, щоб стати самостійним
І глину власноруч зім’яти
Та, може, випалити щось…
Мозолі на руках натерши,
Огляну ряд убогих звершень –
І поминаю в бога-мати
Бажання, що тоді збулось.
Бо плач і смертний сум дитини,
Що кличе Батька... Хто їй винен,
Що понад всіх стремлінь – відчути,
Як твердне глина на вогні?!
Ось всі вони, големолиці,–
Під штучним сонцем на полиці.
Зозулі ж музі – кара люта,
Що кидає своїх синів,
В роки земні їх закувавши!
Я тут посивів. В Тебе завше,
Коли дививсь на круг чарівний,
Вони виходили живі.
Чому ж мені, Твоєму сину,–
Невже за ту малу провину? –
Не дано сил з Тобою рівно
Підняти їх тяжких повік?
Навіщо кинув мене, Тато?..
Єдиний шлях к Тобі – згадати.
Згадати все. Й натхнути глину,
Аби задихали вони.
Я замішу її на крові.
На цій, живій – Твоїй основі.
Й зітхне, прокинувшись, людина!
Й повернуться Твої сини!
, которая бросает своих сыновей.
гарно!
