"Це тобі" - промовив Олег, "Я знаю, що останнім часом приділяв тобі недостатньо уваги, зривався на тебе приходячи після роботи. Ти дуже дорога і потрібна мені".
Анна мовчала, мовчала і плакала. Якби тільки чоловік здогадувався про той біль який розривав її груди у той момент. Він щойно подарував їй картину написану її коханцем, картину якою її спокушали, для того щоб вона пробачила ту його байдужість яка і підштовхнула до зради. Такого тонкого але болючого реверансу долі вона точно не очікувала.
Все що Анна зумсила себе зробити це впасти на плече чоловіку і ридати. Жіночі сльози завжди близько до очей. А тут і взагалі здавалось у Анни справжня істерика почалась.
"Що з тобою Сонце?" - запитував Олег, він вже і забув коли бачив дружину такою слабклю і беззахисною. Анна розуміла що мала сказати щось на кшталт - "Я тебе люблю" чи "Ти в мене самий кращий, єдиний"... але в ту мить вона не могла, вона просто не хотіла брехати йому, просто плакала і все.
Олег запропонував їй лігти на ліжко, ліг сам поруч з дружиною і просто обійняв її міцно-міцно. За мить Анна вже спала а Олег пішов до донечки - кілька хвилин побавився з нею і розказавши казку на ніч вклав спатки і її.
Він знову розумів наскільки йому дорога сім,я і як мало часу він приділяв і дружині і доньці. А думка про те як ридала Анна ще більш посилювала відчуття провини.
Анна дивилася чоловіку прямо в очі - "Олег... Я грішна... Я..." сльози заважали їй говорити, але зупинятися я не хотіла "Я... Якщо ти захочеш піти від мене я зрозумію тебе і не триматиму... Я... Я хочу щоб ти знав що я не жалкую про те що вийшла за тебе заміж, ти подарував мені найбільше щастя в моєму житті - донечку і я тобі дуже вдячна за це".
За мить Анна прокинулась від того що Олег пробував розбудити її пестощами. Сон і реальність сплутались в ній. Як же так може бути, їй не вкладалось в голові що сон може бути ннастільки реальним а насправді вона нічого не сказала йому.
Думки про це заважали Анні підіграти пестощам Олега а він відчувши, що дружина не відповідає на його дії засмутився і повернувшись до неї спиною вдав що засинає. Насправді ж заснути він не міг дуже довго. "Як... Я ж попросив вибачення. Картина. Квіти. Що їй ще треба? Чому ще дується? Ех жінки, жінки..." подумав Олег і врешті решт заснув. Він ще не знав що чекає його зранку.
вибачте, але смію втрутитись чи то погодитись з попереднім коментаторем. помилок таки багацько, а халатність в правописі може розцінюватись як неповага до потенційного читача
Ledy WinD відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Настя - сонце, я ж не проти, але який ПРИВЄТ ТАКИЙ ОТВЄТ - в мене зараз нема часу щоб наступну частину набрати навіть а вимагають - якщо в тебе є час відкорегуй і скинь на пошту - з мене чоколадик за кожен розділ
Ledy WinD відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
приймаю на посаду корректора - у мене немає часу перейматися правовописом, читачі пробачать а більшість помилок механічні. Буду дуже вдячна за коректні зауваження а не туповатенький наїзд - ми не в школі
мало не заплакала... розумію почуття Анни... це дуже боляче, відчувати себе останньою к... навіть, якщо ні в чому не винна... совість взагалі дивна штука...
стосовно самого твору, написано дуже гарно, ач як граєшся із почуттями наївних читачів))
і, звісно, тремчу від цікавості, що ж відбудеться зранку...
Ledy WinD відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00