Ну ось і все. Між нами знову - прірва.
Її не подолаю. Тільки біль
в душі моїй, палкій і непокірній,
що марних не облишила зусиль.
Байдужість бачу у твоїм обличчі -
це гірше, аніж тисяча образ.
Мить щастя промайнула - знову звично
пишу про тебе - але не про нас.
На самоті, щодня у чорній скруті,
не впораюся з ламкістю подій.
Думки мої, тобою не почуті,
розходяться, мов кола на воді.
Ну ось і все. Так смішно і картинно
я, мабуть, виглядав в твоїх очах.
Себе я звинувачую невпинно,
хоча вже більше нічого втрачать.
Пробач мені цю зайву романтичність,
пробач усе - й забудь, бо саме час.
Мить щастя промайнула - знову звично
пишу про тебе - але не про нас.
На самоті, щодня у тому ж пеклі,
існую без підстави для надій.
Думки мої, безглузді та відверті,
розходяться, мов кола на воді...
