|
Час зникав за обрієм, танув, як сніг весною...Так, вже була рання весна, хоч календар малював ще зиму... А Саша ніяк не могла забути темні очі з "вогником", що дивились на неї крізь темряву, мурашки, що бігли по її душі, коли губи торкнулися її руки, і холод... Холод руки Мисливця, якого більше не бачила після тієї вечірньої пригоди. Чому Мисливець? На що він полює?" чіткої відповіді не було. Відповіді взагалі не було, одні здогадки... Щовечора вона сідала на підвіконня в своїй маленькій кімнаті, з надією кидала погляд на вулицю, на тротуарчик перед її домом, мріючи, що от-от вулицею пройдеться постать Мисливця. Вона марила зустріччю з Ним, продумуючи діалог, кожне слово...
Одного дня, повертаючись додому з Настею, подруги обговорювали плани на вихідні. Настя вмовляла Сашу піти з нею на закриту вечірку для "обраних"... Дорогою на зустріч йшов хлопець в чорному пальто, на шиї виднівся білий шарф...Олександрі перехопило подих...Вона глянула на обличчя, та воно було прикрите крислатим капелюхом...Хлопець наближався. Саша не зводила з нього очей... Враз з-під капелюха блиснули зеленкуваті очі, знайомий голос промовив "Будь розумницею..." і хлопець крокував поспіхом далі. Олександра тільки встигла вимовити щось типу "А...ей?..", озернулась та наздоганяти не стала... Так, це був Мисливець. Настя дивилась на подругу скептичним поглядом.
- І хто це був? Що за манери?! - спитала Настя.
- Не знаю... То що там за вечірка? - Саша впізнала Його, та не хотіла розказувати історію зустрічі з Мисливцем. На обличчі з'явилась легка посмішка, радість зігрівала, адже Його можна зустріти на вулицях міста..."Він мене впізнав! Зелені очі... Такі проникливі, хмм... При нашій першій зустрічі вони були карі, чи то просто я не розгледіла... "Будь розумницею"... Про що Він..? хммм... Нічого, наступного разу я отримаю відповіді на свої питання..." - перебігали думки Саші...
- То ти підеш?- настирливим голосом запитала Настя. Вона дуже хотіла піти на цю вечірку, адже її новий знайомий так красиво описав це дійство, що наближалось в суботу.
- Щось типу балу, кажеш? А що я одягну? Ні...я краще вдома вишивати буду...
- Ти вже геть здуріла? Два місяці сидиш вечорами вдома! Я вже забула, коли ми востаннє гуляли просто так, а не повертаючись разом з універу. Все, одягаєш те вишневе плаття, я за тобою завтра ввечері зайду, відмови не приймаються! Вишивання твоє зачекає! Ти молода, веселитись треба!
- Вишневе?.. Гаразд-гаразд! Перестань кричати! А маска обов"язково?
Далі дівчата йшли обговорюючи деталі образу для балу...
Суботній вечір, 19:00. Анастасія вже при параді спостерігає, як Саша фарбує вії.
- Так, давай маску зав"яжу...О, диви яка графиня! Все, ходім, нас вже давно чекають... - і Настя потягла подругу за руку.
Олександра у вишуканій вечірній сукні, кольору спілої вишні. На плечі спадають локони наповнені жаром авантюрину. Срібляста маска, що гармоніює зі вставкою на платті, не приховує бездонного блакитного погляду. Вона так неохоче йде на цю вечірку. В думках Мисливець…
Прийшовши до місця призначення, Настя дістала з сумочки шматочок паперу пробігла по ньому очима і сховала назад в сумочку. Біля дверей стояв галантний чоловік.
- Милі дами, а пароль вам відомий? - поцікавився чоловік.
- Так, "victima"! - гордо промовила Настя. Саша тільки скептично спостерігала за всім цим дійством. Щось їй було не спокійно. Хоч Вона любила бали, адже це такий подих вічності, краси давно минулих віків, та біля серця щось нило, ще й з голови не виходила фраза "Будь розумницею!"
Зайшовши в приміщення, відкрилась очам романтична атмосфера. Скрізь горіли лампадки та свічки, високі вікна великої зали були сховані за масивними бордовими шторами, меблі також були бордово-кривавого кольору. Пахло готикою та червоним вином. Органна музика розслабляла і кликала в танець... Люди в кімнаті були аристократично одягнені та пафосні...
Настя прошепотіла з посмішкою:
- Підійдемо до хазяїна, я тобі про нього говорила.
Дівчата підійшли до двох чоловіків.
- Добрий вечір! Я рада бути Вашою гостею, ось моя подруга Олександра. Я Вам про неї розповідала.
Саша зробила реверанс.
- Доброго! А я який радий бачити таких чарівних юних леді на моєму балу! Дозвольте відрекомендуватися, я - Владислав, це мій брат - Антуан. О, а це наша сестра - Анна. Анастасіє, дозволите запросити вас на танець?
І Настя з радістю пішла танцювати з Владиславом. Саша залишилась з Анною та Антуаном, щось не подобалось, тільки не розуміла що... Погляди господарів наводили льодяний острах. Вона вклонилась і відійшла до столу... Знайомитись з кимось із гостей не було бажання. Взявши келих вина в руки Вона підійшла до вікна. Враз її погляд прикіпів до таємничої постаті. В кутку кімнати, біля каміна, в кріслі сидів молодий чоловік в масці і не зводив очей з полум'я.
Вечірка тягнулась нудно. Саша подарувала один танець Антуану. Та його відверті погляди не подобались дівчині. Але просто піти, залишивши подругу, Вона не могла.
Настя підійшла до Саші і шепнула на вухо, щоб та через п'ять хвилин зайшла в сусідню кімнату, потрібно поговорити.
Саша так і зробила. Направляючись до кімнати Вона помітила, що молодик біля каміна здійнявся на ноги... Увійшовши до кімнати, підійшла до роялю на якому стояв півдсвічник з запаленими свічками. Почулися кроки...
- Настя?! - істерично запитала Саша.
- Ні, не Настя... - з темряви наближався Антуан.- Чому Ви така не весела? Вам у нас не сподобалось?
- Ой! Ні, все дуже гарно...тільки настрою в мене немає, вибачте, що псую картину Вашого балу своїм замисленим і невдоволеним обличчам. А де ж Анастасія? Вона сказала, щоб я сюди підійшла, хотіла поговорити...
- Її мій брат зараз проводить до дому. А поговорити з Вами хотів я.
Він наближався до Олександри. Дівчина однією рукою полізла в сумочку і намагалась знайти там парфуми, чи щось подібне, для захисту.
- Ви така юна і апетитна, відразу ж мені сподобались. Ну, не варто робити дурниць. Боляче не буде, запевняю Вас... Хіба що трішки...- Шепотів Антуан дивлячись своїми сірими очима в блакитні очі Саші, одна рука обійняла їй плечі, інша талію... Дивне відчуття пробігло по спині у Саші, як загіпнотизована Вона не перечила господарю будинка. Антуан наближався губами до шиї дівчини... Ніжний поцілунок і холодний подих. Антуан опустився перед дівчиною на коліна. Його рука торкнулася ніжки Олександри, що визирала в розрізі плаття. Він ніжно торкнувся губами гомілки дівчини. Його морозні пальці пробіглась по бедру Олександри, перескочили на руку, схопили зап’ястя і ікла вже були напрямлені на тендітні вени дівчини... Як враз почувся скрип дверей! В кімнаті з"явився той молодик, що сидів біля каміну!
- Я ж просив бути розумницею! - це був Мисливець.
Олександра втратила свідомість...
ID:
316833
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.02.2012 19:38:33
© дата внесення змiн: 18.02.2015 15:11:27
автор: Олеся Глібка
Вкажіть причину вашої скарги
|
