О жінко неба, ваше волосся заплуталось в сонячному пилі
І старий лісоруб візьме пилу і зріже дерево, що посадити нове
а шкіра ваших рук потріскає, щоб вказати ваш вік
о жінко ви станете дорослішою і ваші перси округляться
до замкнутого кола,
нескінченність замкнутої кімнати прирівняється
до поламаної лампади,
зламаного коліна, білої стерилізованої краватки
а поки що нюхайте кокс з містером Дрінкінсом,
паліть килими і тільки якісну маріхуанну
бо коли прийде цей чорний чоловік вам стане боляче
він глибоко ввійде в вашу плоть своїм прутнем,
виверне вам пипки і з них потече чорне молоко вечірнього
заходу сонця,
і це небо більше не буде належати вам,
цей чорний чоловік,
чоловік з чорною шкірою відійме у вас спокій і цноту
відійме в вас серце, виверне вам душу, зламає мої вірші,
які я дарував вам кожної весни,
кожного дня осені,
кожного вечора літа,
кожної зимової ночі,
о жінко ваша плоть стигне, під східнооким сонцем наче
персидські яблука,
наче сталевий механізм любові,
прошу жінко відкрийте двері в ваші солодкі сни
ця невагомість для мене безпечна
а можливо впасти простіше,
зламати ноги,
переламати хребет собі-усім морським мешканцям
нафтових кошмарів наших окупантів,
німих та сліпих окупантів наших тіл,
та проте я вірю що мої вірші врятують ваш світ,
він іще не порожній,
як банка з під риби рибної
зіпсованої хижої риби.